Если вам скажут, что вы не нужны,
Слез безутешных не лейте напрасно.
Те, кто со здравым рассудком дружны,
С Высшим решением будут согласны.
Нет ведь того, что не Бог допустил,
Если мы даже не все понимаем,
Скажем себе:—Это нужно простить.
Нет без прощенья ни счастья, ни рая.
Не вопрошайте во гневе:—За что!
Знайте, что это случалось у многих.
Пусть же смирения нежный росток,
Укореняется в любящем Боге.
Пусть вам припомнятся прошлые дни,
Мысли недобрые, шутки пустые.
Как семена, прорастают они.
Вам тяжело? И другие грустили.
И постоянно творите добро-
Просто, сердечно, без колких упреков.
Солнечным утром, вечерней порой
Благости пусть не иссякнут потоки
Той, что приходит с небес от Отца
Мир принося и в державы, и в семьи.
Если мы Божьего ищем лица,
Он разгоняет, как тучи, проблемы.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спасибо, Надя, за стихи. Да благословит Вас Господь!!! Комментарий автора: Cлава Богу. Спасибо за внимание, Галина.
Владимир Штонда
2015-12-03 11:56:54
Понравился стих, как всегда с глубоким смыслом! Спасибо, Надя, мира Вам и новых стихотворений! Комментарий автора: Слава Богу.Рада, что Вам понравился.А мы Вас ждали на прошлой встрече.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
